01015 м. Київ, вул. Січневого повстання, 25, корп. 64; тел.: (044) 201 73 35, 538 13 27, E-mail: spbupc@mail.ru

18 Січня 2005 р.

Рік 2005 приніс для багатьох людей в Україні нові сподівання й, водночас, гіркоту розчарувань. Особливо це стосується сфери релігійного життя. Вкотре віруючі люди стали заручниками політичної кон'юнктури заангажованого духовенства, зокрема, частини представників ієрархії. Це стосується, переважно, усіх релігійних організацій, адже у тій чи іншій мірі виборчий процес став визначальним у справі розподілу впливу духовних інституцій на суспільство. Намагання духовенства заручитися підтримкою вітчизняного політикуму в обмін на участь релігійних діячів у процесі перетворення своєї пастви на справний і дисциплінований електорат, як і передбачалося, стало фатальним.

Акції громадянського протесту на Майдані Незалежності були, до певної міри, лакмусовим папірцем, способом визначення не лише наявності народного імунітету до реакційного кучмівського режиму, але й доброю нагодою виявити усі ті негаразди у релігійному житті нашого народу, які були заховані під покровом буденності штатних, добре спланованих ситуацій. Помаранчева трибуна Майдану Незалежності була подіумом не лише для політиків й артистів, але й, як то не прикро визнавати, для певних релігійних діячів. Політична агітація із активним залученням духовенства мала місце на всій території України, зокрема, й на Львівщині, де напередодні голосування священики УГКЦ обходили голів дільничних комісій, пропонуючи тим складати присягу на Біблії, на деякі дільниці рівно о восьмій ранку приходив священик і здійснював молитвослов'я. Такі й подібні факти викликають особливе занепокоєння, адже виборці до дільниць приходять різні, і не обов'язково однієї конфесії. Натомість, секуляризація, омертвіння духовного життя призводить до появи нових критеріїв ідентифікації релігійних організацій - не за принципом їхньої канонічності, а саме згідно політичної позиції їхніх керівників, ієрархії.

Що ж відбувається на старті виборчих перегонів в Українській Православній Церкві Московського Патріархату? Лідер партії регіонів Віктор Янукович виявляє особливе піклування про відродження занедбаних святинь, подорожує із Предстоятелем Церкви до Єрусалиму й Афону, отримує благословення у єрусалимського патріарха брати участь у президентських виборах. Згодом Віктор Федорович звертається до Блаженнішого Митрополита Володимира із проханням здійснити молебень, а також благословити його для участі у виборах. Водночас, інший впливовий кандидат - Віктор Ющенко, також отримує аудієнцію з Предстоятелем, де просить у нього наприкінці зустрічі благословення. Відразу після цього прес-служба Віктора Ющенка поширює інформацію про те, що він також отримав благословення Предстоятеля брати участь у виборчих перегонах. Однак, прес-служба Української Православної Церкви спростовує цю інформацію. Блаженніший Митрополит Володимир в інтерв'ю також заявляє, що благословляв брати участь у виборах лише Януковича Віктора Федоровича, Прем'єр-Міністра України, кандидата на пост Президента України.

Однак, тепер, коли ситуація докорінно змінилася, і сам, так званий, провладний кандидат Віктор Янукович зрікається ганебних кучмівських інтриг і фальсифікацій, піддає жорсткій критиці існуючий режим, під тиском лишаючи пост Прем'єр-Міністра України, надзвичайно, до непристойності швидко, змінюється й офіційна позиція Митрополії. Саме тепер, коли команда Віктора Януковича оскаржує у Верховному Суді постанову Центрвиборчкому про результати виборів президента України, згідно яких переможцем визнано Віктора Ющенка, ще до інавгурації новообраного Президента, навіть коли ще терміни інавгурації не визначено, Митрополія поспішає устами керуючого справами Київської Митрополії архієпископа Митрофана (Юрчука) якомога далі дистанціюватися від переможеного, заявляючи, що перевага тому чи іншому кандидату на пост Президента під час виборів не надавалася. Відразу ж після цієї заяви лунають привітання від імені Блаженнішого Митрополита Володимира на адресу новообраного (ще до закінчення процедури оскарження постанови ЦВК про результати виборів) Президента України - Віктора Ющенка. Однак, на відміну від попередніх спростувань, коли сам Предстоятель оголошує про свою позицію, цього разу заяви роблять від його імені.

Де ж тоді Предстоятель? Чи, справді, Блаженніший Митрополит Володимир може бути настільки непослідовним, щоб через кілька тижнів суперечити тому, що було зроблено попередньо, до того ж, із неприродним для Митрополита поспіхом? Чи може, це не заяви Митрополита, а його оточення, яке вже давно відоме своєю продажністю, невірством і безпринципністю, а також численними фактами зловживання ім'ям й авторитетом Предстоятеля для забезпечення своїх корисливих інтересів? Це було б цілком ймовірно. Адже вже той факт, що шевальє парамасонського Ордену Святого Станіслава Віталій Косовський керує Митрополією, всупереч благословенню Священноначалля і здорового глузду, забороняючи священикам здійснювати хресні ходи, є вельми знаковим.

Отож, цілком природно постає питання - хто зараз керує Митрополією, хто ховається за ім'ям й авторитетом Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира, а також хто саме вже тепер плазує перед ще некоронованим Віктором Ющенком, намагаючись спасти свій бізнес і становище сірих кардиналів-павуків Української Православної Церкви?

Год 2005 принес для многих людей в Украине новые ожидания и, вместе с тем, горечь разочарований. В особенности это касается сферы религиозной жизни. В который раз верующие люди стали заложниками политической конъюнктуры заангажированного духовенства, в частности, части представителей иерархии. Это касается, преимущественно, всех религиозных организаций, ведь в той или иной мере избирательный процесс стал определяющим в деле распределения влияния духовных учреждений на общество. Старание духовенства заручиться поддержкой отечественного политикума в обмен на участие религиозных деятелей в процессе преобразования своей паствы на исправный и дисциплинированный электорат, как и предполагалось, стало фатальным.

Акции гражданского протеста на Площади Независимости были, в определенной мере, лакмусом, способом определения не только наличия народного иммунитета к реакционному кучмовскому режиму, но и благоприятным случаем обнаружить все те нелады в религиозной жизни нашего народа, которые были запрятаны под покровом будничности штатных, хорошо спланированных ситуаций. Оранжевая трибуна Площади Независимости была подиумом не только для политиков и артистов, но и, как это не досадно признавать, для определенных религиозных деятелей. Политическая агитация с активным привлечением духовенства имела место на всей территории Украины, в частности, и на Львовщине, где накануне голосования священники УГКЦ обходили председателей участковых комиссий, предлагая тем присягать на Библии, на некоторые участки ровно в восемь утра приходил священник и осуществлял молитвословия. Такие и подобные факты вызывают особое беспокойство, ведь избиратели к участкам приходят разные, и не обязательно одной конфессии. Вместе с тем, секуляризация, омертвение духовной жизни приводит к появлению новых критериев идентификации религиозных организаций - не по принципу их каноничности, а именно согласно политической позиции их руководителей, иерархии.